Як золото сарматів та невідомої цивілізації,що прославило Вінниччину на весь світ, знаходили вінницькі археологи.

Серед них і Марина Потупчик
Сарматська культура овіяна легендами і загадковістю. Ці племена зуміли завоювати скіфів на українській землі і жили на території Вінниччини 500 років, у світі – 800. Їхні володіння простягались від Казахстану до Європи. 

Вінниччина по праву ввійшла у світову культуру вже хоча б тим, що на її території знайдені унікальні сарматські кургани та кургани невідомої досі світу культури після Трипілля! А в них!.. Колекція, зібрана нашими археологами, вже підкорила світ…

Її з задоволенням приймають у всіх європейських країнах, її експонати занесені у світові каталоги. Найдорожчою по праву вважається знахідка кургану, що в с. Пороги Ямпільського району. Лише одна гривна царя тягне на мільйони доларів… І все це тримала в своїх руках один із найвідоміших вінницьких науковців-археологів Марина Потупчик. І не тільки тримала, але й шукала,

— У 1984 році наших археологів на чолі з Борисом Лобаєм зацікавив курган висотою десь 1 метр над рівнем моря… Ви ж розумієте, що, як правило, у таких курганах можуть бути пласти і до 20 поховань з різних епох. Ми туди виїхали, і почались розкопки… Аж раптом натрапили на дубовий саркофаг, що прогнувся. У ньому і був похований чоловік… Поряд лежала ця унікальна гривна (символ влади), в якій поєднувалось два найвищих символи сарматів – сонце і коні. Вже тоді ми зрозуміли, що перед нами хтось із незвичайних людей. Про це засвідчувала і решта одягу – він був одягнений у червоний шкіряний костюм, розшитий золотом. Біля нього ще були численні золоті прикраси, меч, два унікальних пояси з золотою гарнітурою, браслет. Не інакше як цар! На багатьох знахідках була тамга, тобто тавро. Саме воно і подарувало нам розгадку – хто із царів похований на подільській землі. Пошуки тамги привели в античне місто Ольвію, бо саме тут карбували монети з зображенням сарматських царів Фарзоя та Інісмея… Тамги збіглись, але хто з них навіки залишився під Ямполем – досі невідомо.. Із царем була похована і його жінка, напевно, також цариця, про це свідчать коштовні унікальні прикраси. Вони відомі у світовій колекції унікальним знаком – метеликом, що знаходився на шийній прикрасі. Чи її вбили, чи сама померла – невідомо…

Це було в кінці жовтня… Навкруги холодно, пронизливий вітер, болото, а у наших душах – суцільне тепло, радість, захват, бо вже тоді розуміли, що записуємо у археологічний щоденник щось унікальне і значиме… Але результати перевершили всі сподівання. І тепер ця колекція – наша гордість.

- Що вам із знайденого запало в душу найбільше?

– Мені особисто найбільше подобається скульптурка коня, що припаяний у вигляді ручки до бронзового келиха царя… Погляньте, який цей степовий кінь! Яка порода!

Не може не вражати уміле поєднання червоного кольору, який був найулюбленішим у сарматів в одязі, масивних прикрас із золота і бірюзи – улюбленого каменю у сарматських ювелірів. Уявіть, як це було красиво… Шедеврами сарматського ювелірного мистецтва по праву можна вважати золоті бляхи портупейного пояса.

До речі, сармати вміли дуже гарно працювати з золотом.

Наприклад, у другому сарматському кургані, який було розкопано в с. Северинівці Ямпільського району, наші археологи знайшли поховання знатної сарматки. Там серед інших унікальних золотих прикрас було знайдено сережки, що мають ланцюжки, виконані технікою луп ін луп, її поки що не можуть відтворити навіть сучасні ювеліри…

Крім того, і одежа була оздоблена золотом. Її золоті прикраси настільки унікальні, що могло здаватись, що це царівна, однак, крім інших знахідок у похованні, ми розшукали ще і веретено, отож, ця жінка, хоч і була знатною, до царського роду не належала.

– У археологів є й інша версія, що саме веретено було магічним оберегом могили, що це шаманський знак, який попереджав - могилу зачіпати не можна..?

– Думаю, що в даному випадку ні, принаймні, якоїсь містики ми там не відчували. Але нам вдалось розкопати інший сарматський курган із жрицею в с. Писарівці на Ямпільщині… Ось тут дійсно були пригоди…

Це було у 1991 році. Ми добирались туди більше восьми годин. Постійно були якісь перешкоди… На кургані вже встигли порити чорні археологи. Видно було, що вони прорили декілька пластів. Може, щось знайшли… Вірите, над цим унікальним похованням мародери зупинились десь на двадцять сантиметрів… Коли ми почали копати, вперше побачили не лише унікальні золоті прикраси, зокрема сережки, аналогів яким немає у світі, але й предмети культу. Особливо запам’яталось, як поряд лежали два перевернутих блюдця, а під ними великий кіготь, швидше за все - тигрячий… Видно, він використовувався для якихось її ритуалів. Крім того, у могилі цієї сарматської відьми ми знайшли ніж із особливим оздобленням…

– Існує романтична легенда про те, що загадкові сармати – це не хто інший, як потомки скіфів і амазонок. Для читачів нагадаю, що за однією із версій амазонки, які потерпіли поразку у битві з ворогами, вимушені були тікати. Вони сіли на кораблі і вирушили в море…. Та шторм пошкодив судна і хвилі викинули їх на кримський берег. Там, як і на іншій території України, на той час жили скіфи. Ось вони і змішались із ними і дали племена метисів-сарматів, які пізніше і витіснили скіфів із території України…

— Це красива легенда… Але я практик, вірю у те, що побачила на власні очі. Хоча загадок у історії дійсно багато. Ось наші археологи розкопали десятки сарматських могил. Вони дали унікальні експонати… Де вони помирали - ми бачимо, а ось де жили, зокрема на Вінниччині, де були їхні міста чи села - досі таємниця.

Вінницький науковець-археолог Марина Потупчик із колегами брала участь у розкопках...

– До речі, як ви дивитесь на припущення вже покійного вашого колеги-археолога Прилипка, що саме у нас могла бути столиця аланів, які завоювали усіх інших сарматів, описана Птолемеєм?

– Не буду стверджувати, але поховання, які дослідили, свідчать про те, що тут жили різні сармати – багаті і бідні, жерці і царі… Отож, самі робіть висновки…

– Що ви вважаєте найунікальнішим у колекції золотих шедеврів давнини, яку зібрали наші вінницькі археологи?

– Не менш важливою подією в історії світової археології стало відкриття курганного могильника біля с. Гордіївки Тростянецького району, Це було в 1986-89 роках. Нам вдалось знайти невідому досі європейську цивілізацію, яка існувала в Україні 3500 років тому. У результаті розкопок 40 могильників ми зрозуміли, що маємо справу з невідомою досі посттрипільською культурою, на тисячоліття старішою за сарматську та набагато більше за скіфську.

Нам вдалося виявити цілий некрополь протяжністю 2 км між двома протоками Бугу – Тростянчиком та Батогом.

Люди цієї невідомої досі цивілізації, що жили на Вінниччині, одягались у схожий до слов’янського одяг. Носили унікальні золоті прикраси. Всі вони вражають багатством орнаменту та рівнем технологій. Слід звернути увагу, що ці наші далекі предки носили прикраси і на голові.

Археологи нарекли цивілізацію бурштиновою, бо в похованнях нам вдалось знайти найбільшу з досі відомих бурштинових колекцій у світі. Вони були у кожному похованні – різних форм і обрамлень. Мали походження з Європи. Після аналізу ми дійшли висновку, що в 15-10 століттях до н. е. через Вінниччину проходив великий Бурштиновий шлях, кінцевими пунктами якого були Кіпр та Родос. Відомо і про поклади бурштину і на Україні…

Жаль, що кургани, про які йде мова, вже встигли прорити і підкопати чорні археологи не одного століття. Уявіть собі, що вони встигли винести звідси! Так і в Гордіївці. Коли приїхали туди копати, місцеві жителі вже ділились враженнями, що тут невідомі викопали золоту пектораль…

Не знаю, як вам, а мені ця унікальна розповідь не лише показала, які багатства криються у землі подільській, але й наповнила серце гордістю за неї та Україну, бо, виявляється, саме тут була колиска не тільки багатьох цивілізацій, але й центр добробуту, бо ж золото – це розкіш… А розкіш там, де живеться добре… Зуміли вони – може, й ми зуміємо ще краще?

Тетяна РЕДЬКО